В Австралії 6-місячним малюкам вживлюють слухові імпланти

13-14 червня у Львові проходив  Міжнародний навчально-методичний семінар «Слухай, вчися і говори». Головним спікером зустрічі виступила фахівець педіатричної реабілітації, сурдопедагог Вікторія МакДонелл (Австралія). Спеціалісти по слухомовленнєвій реабілітації з усієї України змогли отримати відповіді на професійні питання.  Ініціатором зустрічі була ЗУГО «Безмежний діалог», модератор зустрічі Уляна Ковна. Вікторія МакДонелл поділилася власним досвідом, як мати дитини з обмеженим слухом та як фахівець. В Україні цей досвід є актуальним, оскільки не існує національної програми ранньої діагностики виявлення дітей з вадами слуху. Як правило, прямі спеціалісти (лори та педіатри) не мають необхідної апаратури у міських лікарнях або не володіють методиками ранньої діагностики, внаслідок чого, дітей з недостатнім слухом виявляють занадто пізно, що утруднює реабілітацію малюків. В Україні найчастіше вади слуху спостерігають самі батьки, і вже потім звертаються до спеціалістів.

Вікторія ділиться досвідом Австралії:

26 років тому я пішла на експеримент і він виявився вдалим. Моїй доньці Вікторії 31 рік. 4-річною дівчинкою вона перехворіла на менінгіт та раптово втратила слух. У 1987 році їй вживили слуховий імплант, який дозволив їй нормально розвиватися. Звичайно, мені допомагали спеціалісти. У 1987 році процесор, який обробляв звуки, вішався на шию та виглядав як велика коробка. Це було не досить зручно. Зараз сучасні процесори мініатюрні. Більше того сучасні технології дозволяють визначити скільки часу дитина перебувала у мовленнєвій ситуації, а скільки в тиші. Коли аудиолог помічає, що дитина була у мовленнєвому середовищі протягом 4 годин, а не 8, для нас – сурдопедагогів – це важлива інформація. Ми не сваримо батьків, що з дитиною ніхто не розмовляє. Ми говоримо: «О, ваша дитина мала досвід спілкування протягом 4 годин – це добре. І все ж ми рекомендуємо вам збільшити час її перебування у мовленнєвих ситуаціях хоча б до 6 годин на добу».

Ключ до розвитку дитини – це її батьки. Коли моя донька раптово втратила слух, я не надавала цьому значення. Думала, що якщо я буду з нею спілкуватися, то вона буде розмовляти. Натомість дитина зовсім замовчала і я перестала її розуміти. Якщо раніше, я говорила, дивлячись на рекламу по телевізору про кохлеарні імпланти: «Це не для моєї дитини», то з часом моє ставлення змінилось. Я вирішила піти на такий експеримент.

Важлива рання діагностика слуху у малюків, бажано до першого року життя. В Австралії досвід вживлення кохлеарних імплантів дітям триває протягом 25 років. (В Україні – останні 5 років, - прим.автора). За цей час спеціалісти навчилися не тільки діагностувати втрату слуху новонародженим, але й проводити кохлеарну імплантацію у віці 6-7 місяців. Маючи наукові дослідження, австралійці впливають на державні та страхові установи, які фінансують дорогі операції. Завдяки ранньому виявленню таких дітей, змінилась якість освіти глухих. До того ж, науковці наголошують, що державі дешевше  у ранньому віці прооперувати дитину та надати їй якісну освіту, щоб вона могла реалізуватися у суспільстві у зрілому віці, ніж усе життя утримувати людину з вадами слуху,сплачуючи їй соціальну допомогу по інвалідності. Ми не говоримо «дитина відстає у розвитку», ми наголошуємо, що є слуховий вік дитини (час з якого вона навчилась розрізняти звуки за допомогою сучасних технологій – слухових апаратів чи кохлеарних імплантів), а є паспортний вік дитини. Завдання освітян зменшити різницю у розвитку дитини між цими двома датами.

В Австралії існує національна програма скринінгу – перевірка слуху у новонароджених, що облегшує роботу реабілітологам,  життя батькам та самій дитині. Вона отримує вчасну освіту та розвиток.(Натомість в Україні більшість дітей діагностуються у віці 4-5 років – прим.авт.).

Я ніколи не тиснула на доньку. Моя Хелен дуже амбітна, вона з дитинства ставила перед собою цілі – гарно вчитися, читати, бути конкурентною. І я їй в цьому допомагала. На сьогоднішній день в неї дві освіти, одна з них юридична. Вона закінчила Сіднеївський університет та є співвласником юридичної фірми. Раніше в Австралії вважалось, якщо дитині роблять кохлеарну імплантацію у віці 2 років, то це зарано. Сучасний досвід хірургів дозволяє оперувати у 5-6 місяців. Більше того, зараз можна імплантувати одночасно на два вуха, що здешевшує операцію.

Гра – підвищує самооцінку і віру в себе слабочуючої дитини. Я це зрозуміла, коли займалась зі своєю донькою. І зараз мені подобається навчати дітей у формі гри. Думаю, що в будь-якому віці можна йти за інтересом дитини. Я не використовую принцип навчання – повтори за мною. Він не є ефективним, якщо дитину змушувати, вона не запам’ятає. Я запрошувала друзів Хелен погратися у настільні ігри, які насправді, допомагали її збільшити словниковий запас, навчитися приймати правила гри, бути комунікабельною з однолітками, вчитися спокійно реагувати на програш і вміти радіти власним досягненням. Це підвищувало її самооцінку і віру в себе. Якщо в сім’ї виховується дитина з вадами слуху, яка проходить реабілітацію (зі слуховими апаратами чи кохлеарним імплантом) батькам і педагогам потрібно навчитися ставити перед нею реалістичні цілі. Не тисніть на дитину, не вимагайте неможливе. Тоді ви помітите, що з розвитком вашої дитини розвиваєтесь і ви самі.

Оксана Гунько,

голова ГО «Центр розвитку слабочуючих дітей»,

мати слабочуючої дитини