Як обрати сурдопедагога для дитини з порушенням слуху? Що роблять батьківські громадські організації в Європі, щоб бюджетом забезпечувалось фінансування для їхніх дітей з недостатнім слухом? Які в Україні працюють державні установи для розвитку спеціальної освіти? Актуальні питання освіти для слабочуючих дітей обговорюємо з Валентиною Жук — сурдопедагогом та старшим науковим співробітником лабораторії сурдопедагогіки (Київ).
Довідка:
Валентина Володимирівна Жук — 48 років (Київ), старший науковий співробітник лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН (Національної академії педагогічних наук) України.
— Як родині вибрати сурдопедагога? Які є дзвіночки, що можуть насторожити батьків при знайомстві з непрофесійним спеціалістом?
— Сурдопедагога потрібно шукати у спеціальних дошкільних закладах та школах для дітей з
порушеннями слуху, навчально-реабілітаційних центрах (навіть якщо у вас дошкільнятко, а є
лише школа, звертайтеся туди). Такі фахівці є також у спеціальних групах звичайних дитячих садочків, спеціальних класах загальноосвітніх шкіл. Будуть сурдопедагоги і у ресурсних центрах з підтримки інклюзивного навчання або інклюзивно-ресурсних центрах (скоро такі з’являться замість ПМПК). Не ігноруйте пошук спеціаліста в центрах ранньої допомоги та навчально-реабілітаційних центрах (НРЦ). Поцікавтеся, чи є потрібний вам фахівець в інклюзивному закладі.
Батькам не варто чекати результату одразу. Не треба дивуватися завданням, які на перший погляд, не мають стосунку до мовлення (на дихання, сприймання і розрізнення різних звуків, мислення, пам’ять, увагу, наслідування рухів, дрібну і загальну моторику ). Такі вправи так само важливі, як і говоріння.
Потрібно вибирати сурдопедагога, який подобається дитині. Він пропонує завдання на вибір, "підлаштовується" під темперамент і характер дитини. Хороший спеціаліст радиться з батьками, пояснює їм як спілкуватися з дитиною вдома, дає завдання для закріплення (усно, письмово або дає роздруківки матеріалів).
Недобрі "дзвіночки" можуть бути такі: фахівець тільки "ставить" звуки і їх закріплює (це дуже важливо, але потрібно не лише це); минають місяці, а поведінка дитини не змінюється, не додаються знання, дитина не навчається спілкуватися.
Методики навчання дітей з порушеннями слуху є різні (словесні, жестовою мовою, коли поєднуються дві мови). Мене б насторожило, якщо б фахівець, ще погано знаючи дитину, нав’язував тільки одну методику, решту називав би поганими. Хороший знак, якщо спеціаліст розповідає про різні підходи і форми навчання (спеціальний заклад, спеціальна група при звичайному садочку або школі, інклюзивний клас), вказує на особливості кожного, і батьки разом із спеціалістом обирають "стежинку", яка підходить найбільше саме цій дитині.
Я б одразу відмовилася від спеціаліста, який радить почекати поки дитина підросте, а лише потім перевіряти слух, слухопротезувати і починати заняття. Рано не буває. Буває тільки пізно! Також викликає великі сумніви фаховість спеціаліста, який не радить слухопротезування ніяким способом (ні слуховим апаратом, ні кохлеарним імплантом).
— Як має бути облаштований кабінет сурдопедагога? Що має буде обов’язково?
— У кабінеті повинні бути іграшки і предмети з різним звучанням. Знадобиться багато наочності (іграшки, муляжі, малюнки, букви, надруковані склади, слова, речення, дитячі книжечки з адаптованим текстом, дидактичні ігри). Ще обов’язково потрібні — велике дзеркало, лампа для освітлення робочого місця. Можуть знадобитися профілі вимови (зображення правильного положення язика, губ при вимові кожного звуку). Потрібні спеціальні комп’ютерні програми для розвитку слуху і мовлення (наприклад: "Видима мова", "Живий звук"). Якщо у дитини немає слухового апарата, то обов’язкова стаціонарна звукопідсилювальна апаратура.
— Чим зміст програми для слабочуючих відрізняється від програми масової школи?
— Діти з порушеннями слуху (глухі і зі зниженим слухом) отримують цензову освіту, таку саму, як чуючі, а
після закінчення школи — такий самий документ про освіту. Тому всі розділи і теми з предметів (це перша колонка програм для дітей з порушенням слуху) абсолютно однакові у програмах для чуючих і нечуючих. Відрізнятися вони не можуть.
У програмі для дітей з порушенням слуху є корекційно-розвивальна лінія
Вимоги до учнів (друга колонка програм) адаптовані: дозволяється більша допомога вчителя; діти можуть відповідати усно, письмово, дактильно (ручна азбука) або жестовою мовою за вибором і можливостями дитини; допускається специфічна вимова, на неї звертають увагу, але враховують можливості дитини; допускається, що дитина показує знання практично, а не розповідає теорію; у початкових класах не пишуть диктанти на оцінку; не оцінюють швидкість читання, а приділяють увагу розумінню прочитаного і ще багато іншого більш дрібного щодо вимог.
Ще одна, найсуттєвіша, різниця: програми для дітей з порушеннями слуху для всіх класів з усіх предметів містять корекційно-розвиткову частину (третя колонка або окремий розділ програми).
Це означає, що де б не навчалася дитина (у спеціальному чи інклюзивному закладі), вчитель зобов’язаний на кожному уроці звертати увагу на розвиток слуху, мовлення, всі пізнавальні процеси, на які впливає порушення слуху, соціалізацію дитини та ін.
У програмах нового покоління закладений новий підхід, що формує компетентну людину, якій комфортно у суспільстві. Нові програми надають свободу для творчості вчителя. Він сам вирішує скільки часу вивчати який матеріал, в якій послідовності, має право об’єднувати теми і предмети, використовувати різні форми навчання (групами, парами, на вулиці, на килимку і т.д.), словесну і жестову мову. Але це вже суто фахові моменти, які відчуває справжній фахівець.
У цілому програми, як на мене, треба полегшувати (зараз це й робиться, чи достатньо побачимо у нових програмах), вилучати складну теорію і зайві терміни, "воду" і все, що не стосується змісту, скорочувати для більш зручного використання. Тоді і вчити, і вчитися, і чуючим, і нечуючим, буде цікавіше.
— Чи існують в Україні курси (державні, приватні), де батьки можуть навчитися основам методики? (Як у Москві Центр Леонгард).
— "Школи" для батьків є при деяких спеціальних закладах, реабілітаційних центрах. Курси для батьків можемо проводити ми, науковці лабораторії сурдопедагогіки Інституту спеціальної педагогіки НАПН України. Відкриті до співпраці. Є література, яка може стати у нагоді батькам (дивіться на сайті нашого інституту).
— Чим відрізняється досвід батьків Європи від нашого? Можливо, там немає поділу дітей на нозології як у нас, і діти вчаться разом?
— У багатьох європейських країнах батьки — найперші провідники змін. Так сталося у питаннях перевірки слуху у пологових будинках, ранньої допомоги, інклюзивного навчання, стимулювання держави до фінансового забезпечення багатьох починань.
У Європі значно більше розповсюджене інклюзивне навчання для дітей зі зниженим слухом, ніж у нас, але існують і спеціальні школи, в яких більше глухих діток. В інклюзивних закладах вчаться всі разом, у спеціальних – ділять по нозологіях. Поділ на нозології у більшості європейських країн відрізняється від нашого. Ми зараз обмірковуємо як змінити нашу класифікацію.
Раніше в Україні батьки мало на що могли вплинути. Тепер багато змінилося. Батьки об’єднуються в громадські організації (у Києві така не одна), організовують центри допомоги дітям (наприклад у Львові, Києві), налагоджують зв’язки з науковими, методичними установами, іноземними партнерами, організовують заходи, літні табори.
Всі ми, і батьки діток з порушеннями слуху в тому числі, поступово вчимося брати відповідальність на себе, проявляти активність. Можу порадити громадську організацію "Відчуй" (Київ), батьків-фахівців групи для дітей з порушеннями слуху садочка "Волошка" у Києві, Західноукраїнську громадську організацію осіб з порушенням слуху та їх родин "Безмежний діалог" у Львові.
Європейські тенденції щодо дітей з порушеннями слуху:
· перевірка слуху у перші дні життя,
· слухопротезування (індивідуальний слуховий апарат або кохлеарний імплант) у перші місяці життя,
· допомога сурдопедагога з перших місяців життя дитини,
· різні варіанти навчання (за різними системами, у різних закладах),
· поширення інклюзії.
Тут і медичні питанні, і організаційні й фінансові державного рівня, і педагогічні, і соціальні. Тому вирішуюти їх потрібно у партнерстві Міністерств охорони здоров'я, освіти, соціальної політики, громадських організацій. На жаль, поки що в Україні немає всеукраїнської бази даних про дітей з порушенням слуху. Сподіваюся, що вона буде створена міністерством охорони здоров'я найближчим часом.
Валентина Жук на Міжнародному конгресі зі спеціальної педагогіки (Суми)
— Чи знайомі Ви з досвідом громадських організацій в Європі? Як батьківські організації рухають цю тему?
— В Австрії існувало кілька громадських співтовариств батьків дітей з особливими потребами, вчителів, медичних працівників у різних провінціях. Пізніше вони об'єдналися в одну спільноту. Бітьківські товариства ініціювали експеримент з інтегрованого (в окремих спеціальних класах загальноосвітніх шкіл) та інклюзивного (в одному класі з дітками з типовим розвитком) навчання дітей з особливими потребами.
В Італії відомий громадський рух «Демократична психіатрія». У Німеччині діяльність громадської батьківської організації «Життєва допомога» спрямована на те, щоб всі діти з особливими потребами навчалися, навіть із складними порушеннями, та були забезпечені педагогічною допомогою.
Дуже суттєву допомогу дітям з порушеннями слуху надає фонд ім. професора Ернста Ленхардта (при Академії Ленхардт), діяльність якого поширюється на різні країни і сприяє тому, щоб якнайбільшій кількості дітей була зроблена кохлеарна імплантація та забезпечено подальше навчання та реабілітацію.
Впливовими є Канадська асоціація для проживання у суспільстві та Канадська асоціація для дітей та дорослих з особливими потребами. Асоціація дітей інвалідів «Крок за кроком» Польща, м.Замость) ініціювало створення центрів допомоги дітям з особливими потребами.
Під впливом громадських організацій у багатьох країнах було оновлено законодавчу базу для освіти дітей з особливими потребами, закріплено існування різних форм і підходів у навчанні. Саме ініціатива родин допомогла реалізували право
батьків на вибір навчального закладу для дитини, збільшити державну підтримку дітей з особливими
потребами, врегулювали основні питання щодо інклюзивного навчання.
Скринінг слуху новонароджених та слухопротезування у деяких європейських державах
фінансутьза рахунок спонсорів громадських організацій
— Які кроки робить Інституті спеціальної педагогіки, щоб реабілітація в Україні відбувалась на європейському рівні? Які структури працюють у партнерстві?
— В Інституті спеціальної педагогіки НАПН (Національної академії педагогічних наук) України є лабораторія сурдопедагогіки і лабораторія жестової мови. Науковці розробляють нові підходи у навчанні дітей з порушеннями слуху, які наближають нас до європейського освітнього простору.
В останні роки лабораторія жестової мови стала провідником білінгвального підходу (рівноправне використання словесної і жестової мови), дуже поширеного у країнах Європи. Науковці лабораторії сурдопедагогіки розробили основу для системи освіти дітей з порушеннями слуху, як це є у Європі (різні підходи, методики, форми навчання (словесні, жестові, двомовні, спеціальні та інклюзивні, дистанційні).
Методики повинні співіснувати, щоб батьки могли обирати ту, яка найкраще підходить їхній дитині. Лабораторія сурдопедагогіки веде різну діяльність:
- вперше в Україні розробила зміст раннього етапу розвитку дітей зі зниженим слухом (від 0 до 3-х років);
- розробляють корекційні курси, які найближчим часом будуть обов’язковими не лише для спеціальних, а і для інклюзивних закладів;
- ведуть роботу з питань допомоги дітям з кохлеарними імплантами,
- співробітники Інституту активно задіяні у впровадженні інклюзії.
— Яка є література в Україні для розвитку дітей з порушенням слуху?
— Співробітники лабораторії сурдопедагогіки є авторами низки науково-методичних, навчально-методичних посібників для педагогів, батьків, а також робочих зошитів та посібників для дітей глухих та зі зниженим слухом дошкільного і шкільного віку. Наприклад, з математики, розвитку мовлення, письма, які вже надруковані або чекають на видання. Їх розповсюдженням займаються видавництва та Інститут інноваційних технологій та змісту навчання. Будемо раді партнерству, готові до співавторства, маємо позитивний досвід. Бібліотека Інституту спеціальної педагогіки тут
— Які Ви спостерігаєте помилки батьків із року в рік, від яких потерпають діти з порушенням слуху?
— Від батьків залежить надзвичайно багато. Мама — перший вчитель, батьки — основна опора і підтримка. За ними найголовніші рішення: вибір навчального шляху, залучення фахівців, організація розвитку у родині.
Серед основних помилок:
- пізно звернулися до спеціалістів, чекали, що дитина заговорить пізніше,
- не звертали увагу на те, що малюк не реагує на звуки, не гулить і не лопоче (або робить це мало і пізно),
- реакцію на вібрацію, яка супроводжує звук, приймали за слух,
- мало задіяні у навчанні і розвиткові дитини (сподіваються лише на фахівців),
- відмовилися від слухопротезування.
До цього часу є випадки, коли сурдопедагог починає працювати з дитиною лише у 3 роки (це дуже типово для нашої країни), а то й в 5 років. Необхідно починати займатися у перші місяці життя. Зустрічаємося і з тим, що тільки у школі дитину починають систематично навчати фахівці.
Це відбувається тому, що мало закладів, у яких надають допомогу дітям з порушенням слуху, адже відвозити в інший населений пункт і залишати там свого малюка надовго батьки не хочуть (із зрозумілих причин: це травма і для дитини, і для батьків, це заважає правильному вихованню, послаблює родинні зв’язки). Проблему нині вирішують відкриттям інклюзивних та спеціальних груп і класів у звичайних садочках та школах.
Шановні батьки, об’єднуйтеся, ініціюйте відкриття таких у ваших населених пунктах. Зараз досить сприятливий час для таких ініціатив. Тоді будемо рухатися швидше до створення хорошої системи допомоги.
Головне вірити, що дитина – найцінніший скарб, приймати такою, яка є. Всі труднощі здоланні. Люди з порушеннями слуху отримують освіту, в тому числі і вищу, опановують омріяні професії, будують міцні родини, живуть повноцінним життям.
Якісна допомога дітям з порушеннями слуху і їх родинам — справа спільна державних відомств, медичних установ, науковців, освітян, громадських організацій, батьків, усім нам треба діяти разом. Тому встановлюємо контакти, укладаємо угоди, створюємо творчі групи з представників різних закладів і організацій, проводимо заходи у різних регіонах України, присвячені важливим питанням сурдопедагогіки. Закликаємо до співпраці, наша адреса: surdolab@ukr.net
Проблема інформування батьків надзвичайно актуальна. Величезне спасибі автору блогу "Інфослух" Оксані Гунько за значний внесок в її вирішення.
Дивіться також:
Комментарии
Отправить комментарий
Оставьте ваш комментарий. Ваше мнение важно для приобретения опыта другими родителями